Довге життя моїх сумочок: історії в фотографіях

У кожного з нас є Свій Коктебель, Свій Карадаг, Свій Крим.

Коли я шию сумочки, я вирішую безліч дрібних, простих та зовсім не романтичних питань. Де і які купити матеріали, підібрати тон блискавок та колір підкладки, обрати відтінок шкіри для кожної з деталей, визначитися з розміром травичок та обрисом хмаринки, і так далі, так далі… В цьому щоденному ворушінні з крейдою, ножицями, нитками та фарбами нема нічого особливого і тим більш піднесеного. Сумочка просто шиється, фотографується та відправляється у шафку, чекати на свою долю.

У одних раніше, у інших пізніше, але чародійська мить завжди наступає. До мене приходять люди і знаходять те, що шукали: Свій Крим. Іноді мені про це розповідають, але частіше мовчать, але очі їх говорять красномовніше за будь-які слова. Я дивлюся на руки, які тримають мою сумочку, і розумію: вона вже не моя. Як чарівне дзеркало зі старої казки, вона показала своєму новому хазяїну Його Крим та стала частиною його життя, його світу.

Потім у сумочок починається довге трудове життя. Вони супроводжують своїх хазяїв на прогулянках та в далеких мандрах, на роботі та під час відпочинку, в офісі та в крамниці. В сумочках живуть документи і телефони, гроші та картки, косметика та окуляри… На плечі або на шиї, в сумці чи в кишені – вони зберігають найцінніше та забезпечують швидкий доступ до найнеобхіднішого.

Вони труться в кишенях та вигорають на сонці. На них виливають каву та роняють їжу. Діти пробують їх на зуб, коти граються з мотузками. Сумочки витримують все. І живуть довго.

Я даю своїм сумочкам гарантію 5 років. Досвід моїх покупців показав: сумочки живуть набагато довше.

В жовтні 2018 мені надіслали з Харкова світлину з сумочками, які живуть та працюють 15 років. П’ятнадцять! Це не могло вкластися в моїй голові.

«Енергетика у сумочок що треба! Поїздили вони з нами по Союзу починаючи з Західної України, Карелії, Уралу, Польщі і всюди привертають на себе погляди. Це наші талісманчики…»

Я розмістила цю світлину у себе на сторінці в Фейсбуці, і мені надіслали фото з сумочкою, яка живе з 2008 року – порахуйте кількість років.

Я почала колекціонувати фото сумочок, які вже «попрацювали» якийсь час.

Феодосія. «Купила рік тому. Весь сезон (приблизно 150 днів) носила кожного ранку. Протягом 2-х годин відкривала та закривала приблизно п’ятдесят разів. В сумочці лежав телефон (два), ручка, важливі папірці. Знос приблизно 5-10%. І головне, мої улюблені гори та море, завжди були поруч…»

З Єкатеринбургу надіслали собачок. Було в мене нестандартне замовлення: попросили зробити на тлі кримського пейзажу двох собачок. Я пошила. Замовниця залишилася задоволена. Через три роки надіслала фото і з гордістю повідомила, що «навіть носики у собачок не потерлися!»

На цих світлинах: ліворуч сумочка «в день свого народження», праворуч – через три роки.

Сумочка з естонською гончою, мама замовляла для старшої доньки три роки тому. Потім ця торбинка перейшла до молодшої доньки. Працює сумочка без відпочинку: супроводжує хазяйку кожен день в школу під курткою, на всі кружки та заняття. Коментар від мами: “…Але її носять, не жаліють, пхають всередину кучу всього, я б на місці сумки не витримала:)”

В дірект мого Инстаграму @upmadebymary надіслали світлину з рибкою-ключницею.

Трохи пізніше в коментарях фейсбука з’явилися ще дві світлини про те, як моя сумочка приймає участь в прогулянках узбережжям Ніцци.

Дівчина та її сумочка – вони разом вже п’ять років.

А це – куточок однієї варшавської квартири.

Дуже давно, коли дерева були великими, а мобільні телефони – маленькими, один хлопець купив у мене чохол для свого телефону. Модель на ті часи коштувала грошей, а він ще й нещодавно витратив чималу суму на ремонт. Аби більше не вкладатися в ремонт розбитого екрану, він вклався в захист: тобто в чохол.

Через декілька днів хлопець загубив телефон. Разом з чохлом.

Втрата була виявлена не одразу, тобто ареал пошуку розширився на “дім, робота, авто”, і жодних слідів телефону.

І так він, з сумними думками про витрати на новий телефон, таким саме сумним осіннім ранком, вийшов на парковку.
На землі біля авто лежала втрата.

Темно-сірий колір чохла зливався з навкіллям, ось чому телефон не помітили, наступили та втоптали в багнюку. Так він і пролежав майже добу, очікуючи повернення додому.

Коли радіючий хазяїн (і ранок вже не був таким похмурим))) витяг телефон, на ньому не було жодної подряпини.

Чохол, звичайно, відмили, і він надовго пережив пристрій, заради якого його купили.

Нещодавно я зустріла цього хлопця: чохол живе в його машині та зберігає усілякі дрібниці.

Ми так і не згадали, скількі років цій історії, але не менше десяти.

Якщо у вас живуть та працюють мої сумочки, надсилайте фото! Я із задоволенням розміщу його тут.