Історія про те, чому відгуки так важливі для мене

Я сім років працювала екскурсоводом. Кримський курортний сезон – це приблизно 150 днів, з яких 30-40 – це «високий» сезон, час 12-годинного робочого дня без вихідних та права захворіти, втомитися чи зайнятися собою. Тільки робота, тільки туристи. Зустрічати, вітати, їхати за десятки кілометрів, розповідати, вести, показувати, пояснювати, відповідати на питання, заспокоювати, вирішувати дрібні проблеми, залагоджувати непорозуміння – і при будь-яких обставинах посміхатися. Я викладалася повністю, не економила сили – ані фізичні, ані емоційні. Вони танули, як морозиво під пекучим південним сонцем. Але я продовжувала ділитися з людьми – не тільки знаннями про Крим, але й любов’ю до своєї рідної землі.

Мене слухали. Задавали питання. Але більше мовчали. Слухняно повертали голови в той бік, куди я вказувала. Дивилися. Фотографували. Щось обговорювали між собою. Уходили на прогулянку в вільний час. Поверталися в автобус. Мовчки їхали.

А потім ми приїжджали в Феодосію, і люди починали виходити на своїх зупинках – по одному, по двоє, або цілою компанією. І кожний (кожний!) з них повертався до мене і казав: ДЯКУЮ. По черзі. Або хором. Посміхалися та зіскакували з підніжки автобуса на асфальт, в темряву літнього вечора. Читать далее

Їх «дякую» продовжувало звучати десь всередині мене. В цьому одному-єдиному слові було все: подяка за розповідь, захват від побаченого, задоволення від прогулянки, і ще багато-багато всього…

Вечірні подяки повертали мені сили підніматися наступного ранку разом з сонцем та тупцяти зустрічати наступну групу. І знову їхати, розповідати, показувати… Знайомі, коли дізнавалися про мій робочий графік, здивовано питали: «На чому ти тримаєшся?» Я відповідала: На Подяках.

Курортний сезон закінчувався, і я поверталася до своїх сумочок. Тут не було виснажливого робочого графіку, його взагалі не було. Я працювала у власному ритмі, але не все і не завжди було легко. Як від будь-якої роботи, від шиття також втомлюєшся. Я приймала замовлення, малювала, кроїла та шила, бігала по крамницях, в банк та на пошту, і в великих білих конвертах мої вироби відїжджали до покупців.

Потім приходили листи. Мами писали, як раділи їх діти. Дочки писали, як задоволені були їх матусі. В ті часи у мене був магазин на Ярмарці майстрів, і покупці залишали відгуки на цьому ресурсі. Зараз магазин не працює, але відгуки залишилися, їх можна подивитися тут.

В грудні 2018 одна щаслива володарка моєї сумочки сказала мені: «Шкода, що у вас на сайті відгуків нема, я б написала…» – і так з’явилася ця сторінка. Коли я планувала власний сайт, мене більше турбувала структура каталогу, а про відгуки я якось не подумала. Хоча саме зворотний зв’язок дає те, що так необхідне більш за все: підтримку. Коли читаєш відгуки задоволених замовників, ніби виростають крила: хочеться жити, творити та всіх навкруги зігріти теплом своїх рук.

Якщо у вас живе моя сумочка (гаманець, картина, малюнок…) і вам є що сказати – напишіть про це на сторінці “Відгуки”. Це дійсно важливо для мене.