ручная работа
До чого тут діти, ви запитаєте.
А до того, що якби не донька моя, не було б сов-подушок, і рюкзака також не було би.
Коли маленька Олеся трохи підросла та почала активно пізнавати світ, вона виявила, що є на світі такі істоти – сови. Це її дуже вразило. Олеся дуже хотіла затоваришувати з якою-небудь совою. Єдиним представником виду сов в нашому домі була кругла керамічна скарбунка феодосійської художниці Наталі Мухіної. Олеся багато з нею носилася і навіть намагалася покласти з собою спати, але мене такий поворот справи не сподобався. Кругла керамічна штуковина під боком вночі мене аж ніяк не влаштовувала. Я все кинула і терміново, заради зручності майбутнього сну, буквально за декілька годин зі шматочків пальтової тканини зліпила маленьку сову-подушку – кривеньку, простеньку, але Олесі сподобалося. Керамічна сова відправилася на поличку і спокійно досі там живе.
Сова-подушка мені не дуже подобалася, але в Олесі була інша думка. Як виявилося, у моєї подружки, у дочки подружки, у моєї мами та далі – думка теж відрізняється від моєї. Так з’явилися одна за одною сови-подушки, вони чим далі тим більше ускладнювалися та прикрашалися.
Ці дві сови-подружки я пошила зі старих джинсів та шматочків меблевої тканини. Трошки намистинок, трошки штучної шкіри на оченята – і сови-подружки готові! Подарувала я їх, звісно, подружці та її дітям. Вони забрали совенят до себе в машину – тепер сови-подушки подорожують з ними по всій країні.
Особливо м’які сови сподобалися моїй мамі, про що вона не забула мене сповістити достатньо своєрідним чином: витягла з шафи свою стару спідницю зі словами: «Я цю спідницю дуже любила, багато років носила. Викинути рука не піднімається, поший з неї сову!»
Через місяць я привезла мамі сову, чим ниябияк її здивувала. Як виявилося, мама вручила мені спідницю «просто для якої-небудь сови», і не чекала, що я зрозумію її так буквально. Поки мама ахала та висловлювала захоплення, я прилаштувала сову на мамин диван. Прийшов тато та забрав сову на свій диван. Мама страшенно обурилася. Декілька днів вони сперечалися, на чиїм дивані сова житиме. Перемогла мама: в неї була численна перевага у вигляді мене. Зійшлися на тому, що тато приходитиме на мамин диван.
Перлинкова сова – диванна подушка з вельвету, прикрашена справжніми перлинками. Цю подушку я подарувала друзям, вона живе в них на дивані. Кажуть, кидатися нею зручно один в одного. Ну да, все краще, ніж капцями.
Я потім на основі викрійки сови-подушки пошила сову-рюкзак. Рюкзаки я мало шию, а тут якось воно само зробилося, я сама здивувалася.
А починалося все з дитини та керамічної скарбунки. Діти – двигун творчості, да.
Хочете, я і для вас сову пошию?
P.S. Сову іще можна знайти середкосметичок-чемоданчиків.
P.P.S. Сумочка-сова! Дивіться тут.
